###Андрій Тлумак: Досягти в футболі того, чого досяг, вдалося зокрема завдяки Налєпі ###

Він був моральним аторитетом, капітаном «Карпат» Олега Кононова, команди, про яку досі згадують з ностальгією не лише у Львові. Команди, яка перемагала «Ґалатасарай» і грала на рівних з дортмундською «Боруссією». То був останній понині злет львів'ян, про який у часи сучасного занепаду «Карпат» розповідають як про щось неймовірне.

«Тату, то було, коли ще ти грав» - згадує 13-річний Андріїв син Юрій, сидячи на передньому сидінні автівки. «Ти вже пам'ятаєш?» - питає батько, поспішаючи на футбол, на який трохи спізнюємося, оскільки заговорилися, записуючи інтерв'ю. «Аякже!» - не без вдоволених ноток у голосі каже малий. Коли ми під'їхали до «Арени Львів», Тлумак кілька разів пригальмовував, щоб привітатися з людьми, які йшли чи їхали навпроти. Ще частіше він спілкувався уже перед в'їздом на стоянку стадіону. «Нічого собі, тату, скільки людей тебе знає!» - прокоментував, сидячи поряд зі мною на задньому сидінні, молодший з Тлумаків, 8-річний Максим.

Віддавши «Карпатам» 12 років життя у статусі воротаря, нині Андрій намагається проявити себе як наставник молодіжної команди. Точніше, сприймає нинішню посаду як одну зі сходинок, адже асистентом тренера і головним у клубній команді юнаків, не старших 19 років, він вже був. Тепер – наступний щабель. Тлумак не приховує, що бажає відбутися як професійний тренер.

Наша бесіда в «Домі кави» на бульварі Шевченка у Львові тривала півтори години. Місце зустрічі співрозмовник запропонував сам. «Підходьте, тут смачна кава» - каже. Що правда, то правда. Впродовж розмови нинішній гість UA-Футболу згадав, як виступав за «Карпати» Маркевича і не зумів себе проявити у Мирона Богдановича в «Металісті», як конкурував з Налєпою і через що змушений був піти зі Львова у 2007-му. Звичайно, ґрунтовно ми поговорили й про «Карпати» Кононова, визначивши складові злету й повного краху тієї команди.

- Андрію, ви маєте тренерські амбіції. Чи не стримує той факт, що з воротарів видатними наставниками ставали одиниці?

- Зачекайте. Є Семен Альтман, є Діно Дзофф. Річ у тім, що воротарів набагато менше, ніж польових гравців. Безперечно, стереотип, мовляв, ті, хто грав у полі, ліпше розуміють тонкощі гри, існує. Але устої треба ламати. Он у Франції тренером команди другого дивізіону «Клермон Фут» стала жінка – Корінн Дьякр. Міг хтось уявити щось схоже років п'ять тому? Тренера-професіонала має характеризувати результат роботи, а не колишнє амплуа на полі. Взагалі схильний вважати, що воротарі – то наче тренери. Вони виступають останньою ланкою оборони, бачать гру в цілому, керують, підказують захисникам, як команда має перебудовуватися. Якщо в голкіпера обширне розуміння гри присутнє на початку кар'єри, то відповідно з'являються усі задатки для успішної тренерської діяльності.

- Але ж неспроста кажуть, що воротар – то професія в професії.

- Теж стереотип. У цьому контексті мені сподобалося висловлювання Ігоря Шуховцева, котрий сказав, що голкіперів менше і тому над ними можна пожартувати. Проте далеко не всі воротарі один на одного схожі. Просто є деякі представники нашого амплуа, через яких усіх воротарів називають воротарями (сміється).

- З іншого боку, саме воротарі потребують тренерів вузької спеціалізації.

- Теж правильно. Однак то не означає, що голкіпери не розуміють гри в цілому. Сподіваюся, буду одним з тих, хто цю тезу зможе довести. Обрав тренерську діяльність, бо мені це справді подобається. А вийде чи ні – покаже час. Власне, чи виходить мені щось, оцінювати вам як журналісту, чи власникові клубу як роботодавцеві. Якщо відчую, що мені не виходить, то зміню рід діяльності.

- Нині під вашим керівництвом за дубль «Карпат» виступає немало гравців, які вже спробували пороху першої команди. Маю інформацію, що окремі з них встигли стати розбещеними...-

- Не знаю, хто так вважає, бо працюю з цими футболістами вже третій рік. Усі люди, які вже грали за першу команду – адекватні хлопці, які хочуть грати у футбол. Та існує трохи інша специфіка. Треба враховувати індивідуальні риси характеру молодих футболістів, до них треба знаходити підхід. Зі зрілими гравцями трохи простіше. Бо ті, хто має досвід, спокійніше реагують на невдалі матчі, критику й зауваження. Молодь вразливіша, вона живе ілюзіями, бо не знає, як себе треба вести у тій чи іншій ситуації. Буває, хопця не виставиш у складі, а він починає хвилюватися і це накладає відбиток на грі. В сучасному футболі величезну роль відіграє психологія. Якщо тренер не відчуває характерів підопічних, скласти команду в моноліт і досягти результату неможливо.

Зараз прийнято відразу кидати молодих гравців у горнило великого футболу. Мовляв, хто найсильніший, той викарабкається. Раніше було трохи по-іншому. Юнака підпускали до основи поступово, на 10-15 хвилин і вичікували, коли він морально зміцніє, сформується як повноцінний гравець основи остаточно. Маємо приклад «Чорноморця». Талановиті, хороші хлопці, але їм щоб заграти серед дорослих, потрібен час. То як фрукт. Зелене яблуко їсти можна, але воно несмачне. Треба дочекатися, щоб плід дозрів.

- Мабуть, не помилюся, якщо скажу, що нинішній тренерський штаб «Карпат» на чолі з Володимиром Безуб'яком притримується трохи іншої концепції, ніж попередній наставник Іґор Йовічевіч. Вочевидь в одному напрямі з наставником першої команди працюєте й ви. Важко переучувати гравців під інші вимоги?

- Не сказав би, що підходи змінилися аж надто сильно. Та й взагалі не хотів би співставляти роботу нинішнього тренерського штабу з попереднім. Мабуть, правий колишній помічник Йовічевіча Юрій Беньо. Згідний, що озвучені мною в одному з коментарів зауваження були трохи некоректними. То було бачення того тренерського штабу. Правильне чи ні – нехай відповість хтось інший. На мій погляд, в роботі Йовічевіча було дуже багато хорошого. Співпраця з Іґорем наклала свій відбиток зокрема й на мою тренерську діяльність. У багатьох позиціях наше бачення футболу подібне. Але є моменти, які бачу по-своєму. Коли хтось прийде на моє місце, він теж чинитиме по-іншому. І це нормально.

- Ви, Беньо, Роман Зуб не лише тривалий час грали разом, а й живете в одному місті. Питання працевлаштування вирішує власник клубу, проте чи впливають ці рішення на взаємини старих знайомих?

- То наша робота і кожен з нас розуміє, що тренерських посад небагато. З Ромою Зубом, який тренував дубль до мене, продовжуємо нормально спілкуватися досі. Коли його звільнили, а мене призначили, ми зустрілися й Ромко розповів мені чимало корисного про тих гравців, з якими тепер мав працювати вже я. З Юрком ми після змін у тренерському штабі ще не спілкувалися, оскільки він їздив до Іспанії. Я його просто не бачив. Але коли зустрінемося, то проблем зі спілкуванням, мабуть, не буде. Принаймні, з мого боку точно.

- У «Карпати» ви прийшли, коли стабільним першим воротарем львів'ян був Богдан Стронцицький.

- Я як молодий тоді вчився, а в складі стабільно почав грати в 22 роки, після того, як Богдан порвав ахіллесове сухожилля. На лікування і відновлення форми Стронцицький витратив цілий рік, а коли повернувся, то в команді був уже й Мацей Налєпа. Вийшло, що в «Карпатах» тоді за місце в основі конкурували троє воротарів. Вважаю, що величезну роль у тому, що я сформувався як гравець вищої ліги, відіграв тодішній наставник команди Володимир Журавчак. Володимир Олексійович сприяв моєму воротарському розвиткові, його вкладу не забуду ніколи.

- Журавчак у часи гравецької кар'єри був не воротарем, а оборонцем.

- Олексійович хороший тренер у принципі. Він – прекрасний психолог, котрий вмів вселити у гравцях впевненість у власних силах. Розумієте, ми були переконані на сто відсотків, що ті підходи до роботи, які сповідував Журавчак, були абсолютно вірними. Власне, понині певен, що одне з головних завдань тренера – працювати так, щоб футболісти йому повірили. В такому випадку гравець буде виконувати все, що ти йому скажеш.

Ось чому «Карпати» так добре виступали при Кононові? Та виключно тому, що Олег Георгійович переконав нас, що обраний ним шлях дозволить потрапити до Ліги Європи. Бо по людях команда тоді була не найсильнішою. Майже всі футболісти були молодими, Артем Федецький, Ігор Ощипко, Денис Кожанов теж прийшли з «Шахтаря», не маючи особливого досвіду виступів у дорослому футболі.

- У сезоні ж 2001/2002 ситуація була кардинально протилежною. Команда тоді встановила антирекорд – десять матчів поспіль без забитих м'ячів...-

- Мене починав ставити в основі ще в попередньому чемпіонаті Левко Броварський. А в міжсезоння президентом клубу став Петро Димінський і запросив на посаду наставника Мирона Маркевича. При Мироні Богдановичі ми закінчили перше коло третіми. У нас тоді був гарний сплав молодості й досвіду. Проте згубою для команди стало запрошення великої групи новачків, котрі просто не влилися в колектив. Сипатися ми почали ще при Маркевичі. З Мироном Богдановичем з трьох перших поєдинків 2002 року спромоглися лише один звести внічию, а двічі програли. Тоді й ця серія без забитих м'ячів і почалася, при Журавчаку продовжилася, а завершували ми сезон взагалі під керівництвом Броварського.

За весну ми не виграли жодного матчу. Не уявляєте, як то було морально важко. Але впоралися якось, поступово прийшли до тями. У середині сезону-2002/2003 нас уже очолив Іван Ґолац, із яким ми стали лише сьомими.

Весна 2012-го. Тодішній і нинішній капітани "Карпат" Андрій Тлумак та Ігор Пластун. Тоді вони вивели з пов'-язками на лівій руці львів'-ян та столичну "Оболонь" відповідно

- Лише сьомими? Тодішній помічник серба Ігор Яворський в інтерв'ю UA-Футболу говорив, мовляв, зараз би сьоме місце сприймали як успіх, а тоді вирішили, що то провал.

- Саме так. Для тодішніх «Карпат» то був не результат. Та й не лише для тодішніх. Вважаю, що наш клуб – то бренд, велика історія. Ми маємо не локальні завдання вирішувати, а стабільно грати в єврокубках. Бо Львів – то європейське місто, яке цього заслуговує. Навіть при тій біді, яка зараз коїться з нашою країною, в клубі «Карпати» зарплати платяться справно, немає жодної заборгованості. Хто б що про Петра Петровича не говорив, усі зобов'язання перед футболістами він виконує. Не виключаю, що хтось хотів би заробляти більше, але високих окладів зараз в українському футболі немає ніде, за винятком двох топ-клубів. Можу сказати, що зарплати, які нині є у «Карпатах» - далеко не найнижчі в українській Прем'єр-лізі.

- Ви застали ті часи, коли заробленого у Львові не платили взагалі.

- Ось тому й кажу, бо маю з чим порівнювати. Я ж у клубі ще з кінця 90-х і пам'ятаю періоди, коли зарплат команда не бачила по півроку. З того часу, як власником став Петро Петрович, футболісти, які постійно грають, гроші отримували вчасно. Іноді бувало, що заборгованість сягала двох місяців, однак невдовзі усе зароблене ми отримували в повному об'ємі.

2010-й. Єзерський и Тлумак. В "Зорі", як і в "Карпатах" львівський капітан

- Як реагували на тривалу заборгованість такі люди як Сергій Ковалець, Сергій Мізін, Ігор Лучкевич?

- У тому й річ, що то були знані гравці, які повиступали у складі збірної України, але вони розуміли, що тодішня ситуація в країні непроста. Держава лише ставала на ноги, криза була затяжною і, можливо, ще серйознішою, ніж та, яку переживаємо зараз. Бачите, як тоді все змінилося? Через років п'ять люди в українському футболі вже отримували серйозні гроші. Звісно, чимало сучасних гравців ті часи ще застали. Тому, приходячи в умовні «Карпати», вони виставляють умови: «Хотів би отримувати вдвічі більше». Але власник сформував бюджет, виходячи з нинішніх реалій. Та окремі власники ризикували й це призвело до того, що у багатьох клубів нині є борги.

Можу судити по «Карпатах»: не кожен футболіст заслуговував отримувати ті гроші, які йому платили ще кілька років тому. То абсурд, коли в країні з поганим рівнем економіки футболісти мають зарплати серйозного європейського рівня. Власне, нинішній крах українського футболу саме з необґрунтованими економічно високими окладами для гравців і пов'язаний. Нині футболістам теж треба входити у становище власників. Інакше ми ризикуємо загубити футбольне господарство нашої держави в цілому. Польща свого часу пережила схожі процеси. Так, сусіди втратили два чи три роки, але зараз їхній чемпіонат поступово здіймається з колін.

- Згодні, що воротар Тлумак у дорослому футболі по-справжньому народився в травні 2001-го, коли відстояв для «Карпат» нічию 1:1 з «Динамо» у Києві?

- Було чимало яскравих матчів, але цей справді виділяється, бо «Динамо» тоді втрачало очки по великих святах. Тим паче, то був фініш чемпіонату, кияни вели боротьбу за чемпіонство і ніяк не очікували, що ми здатні відібрати у них очки. Особливо з урахуванням, що в попередньому турі ми програли у Львові запорізькому «Металургу» Маркевича. Проте у нас тоді був дуже хороший саме львівський колектив. Вільчинський, Вовчук, Гурка, Гнатів, Покладок, Кабанов, Василь Швед, Даниловський, Донець – усі свої, місцеві. Ми зібралися і показали, що на щось здатні. Хоча могли й перемогти. Володя Вільчинський тоді забив Шовковському зі штрафного доволі швидко.

- Могли перемогти, але суддя Ігор Горожанкін, котрий нещодавно дав викривальне інтерв'ю, призначив у ваші ворота дуже сумнівний пенальті...-

- (Посміхається.) Не хочу нікого звинувачувати. Як мовиться, не суди і не будеш судимий. Для того є ви, журналісти, щоб ставити їх усіх на місце. В цьому аспекті мені дуже імпонує робота, яку ведуть хлопці з «2+2» у проекті «Гра без правил». Розумієте, футбол – частина нашого суспільства. Весь негатив у нашому виді спорту викоріниться лише тоді, коли буде порядок у державі в цілому. Стосовно ж того київського матчу можу сказати, що вистояти і не пропустити протягом усього другого тайму – то теж досягнення. Суперники тоді висіли на наших воротах. Звичайно, трохи пощастило. Але й ми проявили характер.

- Зізнайтеся, «третя сторона» вас тоді мотивувала?

- Не вважаю, що мотивування на позитивний результат – то щось погане. Можу сказати, що за цю нічию клуб підняв нам преміальні. Вдвічі. Звідки були ті гроші, мені невідомо.

- Незадовго до того матчу ви отримали єдине за всю кар'єру вилучення.

- Ми тоді з тернопільською «Нивою» вдома грали. Наприкінці матчу вели 2:1, нападник гостей вискочив зі мною сам на сам. Коли вибіг за межі карного майданчика, зрозумів, що вибити м'яч уже не встигну. Свідомо пішов на порушення і отримав заслужену червону картку. Штрафного тернополяни не забили, матч команда до перемоги довела, а отже вилучення було виправданим.

- З Мацеєм Налєпою за місце в основі ви конкурували з 2002-го і впродовж наступних п'яти років. Для тренерів то позитив, але як сприймав таке явище клубний вихованець, котрий, мабуть, очікував, що після Стронцицького буде основним голкіпером обов'язково?

- Переконаний, що здорова конкуренція в команді має бути завжди. Ми з Мацеєм у повсякденному житті були друзями, разом відпочивали, під час виїздів ділили готельні номери і при цьому розуміли, що на полі гратиме один. Найгірше, коли людина відчуває себе незамінною. Тоді починаєш шкодувати себе, недопрацьовувати на тренуваннях. Бо ж розумієш, що тренери виставлять за будь-яких обставин. Маючи ж поряд такого сильного конкурента як Налєпа, затравляв себе навіть більше, ніж було потрібно. Вважаю, що досягти в футболі того, чого досяг, мені вдалося зокрема завдяки Мацею.

- Гадаєте, Налєпа думав так само?

- Сумніваюся, що до нашої дружби Мацек ставився нещиро. Та й узагалі протягом кар'єри не мав проблем у стосунках зі жодним воротарем. З усіма ми спілкуємося і товаришуємо досі.

- Тобто, спростовуєте ще один стереотип?

- Ні. Є різні ситуації. Знаю немало випадків, коли конфлікти між воротарями були. Але мені, мабуть, щастило. Коли не грав, то розумів, що конкурент сильніший. Доводив своє право грати на тренуваннях. Не завжди, правда, виходило. Приміром, у «Металісті» довести право на місце в основі не вдалося. Сашко Горяїнов був сильнішим. Саме тому з Харкова й пішов.

Вихованці "Карпат" Тлумак і Паньків зійшлися одне з одним на футбольному полі, вже коли Юрій захищав ворота "Олександрії"

- Виглядало, що вас тоді, в сезоні-2007/2008 Маркевич під кулі кидав. Як виставляв, то відразу на «Шахтар» і «Дніпро»...-

- Перестаньте. Мені давали шанс. Навіщо воротар, який здатен грати тільки проти слабких команд? Я мав бути готовим до всього. У тому, що не проявив себе, винен лише сам. Не беруся говорити, який у мене тоді був потенціал, але грою я себе не зарекомендував, а отже права знаходитися в тій команді не заслужив.

- Маркевич у цьому контексті взагалі жорсткий. Ось Младен Бартуловіч отримав восени вилучення у зустрічі з «Шахтарем» і після того за півроку в чемпіонаті-2013/2014 в основі не з'явився вже жодного разу.

- Для мене вирішальними виявилися чотири м'ячі, пропущених від «Арсеналу». Але в класних командах по-іншому бути й не може. І тут не справа в персоні Маркевича. Класна команда може собі дозволити замінити футболіста, який не відповідає її вимогам. А в Боді Шуста в «Шахтарі» хіба інакше було? Вважаю, що це дуже талановитий воротар. Але допустив одну помилку в зустрічі з «Севільєю» і для Мірчі Луческу цього виявилося достатньо. Хоча з точки зору психологічної стійкості і воротарської майстерності Богдан був готовим стати у «гірників» першим номером на тривалий час. Андрій П'ятов ось стабільний. Можливо, він не тягне неймовірних м'ячів, кульбітів не крутить, але те, що має ловити, те ловить.

- Антона Каніболоцький ось помилявся не раз, але Луческу з ним прощатися не поспішає.

- При цьому основним воротарем Антона теж назвати складно. З Шуста питали суворіше, бо він був номером один. Каніболоцький лише змінює П'ятова, тому й ставлення до нього трохи поблажливіше. В принципі, не вважаю, що вина Боді в тому епізоді, коли забивав Андрес Палоп, така вже й велика. Більше того, на мій погляд, Шуст взагалі в тому голі не винен. Але програли і спрацював психологічний аспект – «через воротаря». Принаймні, мені так здається. Категорично судити, правда, не беруся, бо поряд мене не було. Вважаю, що Шуст заслуговував залишитися в Донецьку.

- Шуст мав бути вашим конкурентом за місце в основі «Карпат» у той момент, коли команда вибула за підсумками сезону-2003/2004 в першу лігу...-

- Мав та не був, бо я отримав запрошення з вищолігового «Металурга» і переїхав у Запоріжжя. Мабуть, потребував зміни обстановки. Для Львова той виліт був справжньою катастрофою. При цьому причини тієї невдачі для мене залишаються загадкою понині. Бо зазвичай вибуває хто? Команди, які мають проблеми з фінансуванням. У «Карпатах» тоді з матеріальної точки зору все було гаразд, зарплати виплачувалися день у день, навіть за кожну перемогу платили подвійні преміальні. Але гра банально не йшла. Не могли виграти і все.

- Читали, що Маркевич сказав мені про ті часи взимку? «Лише потім зрозумів, що при цьому президенті усе руйнується і нічого не будується» - то цитата...-

- Можливо, Мирон Богданович як тренер знав щось таке, що невідоме мені. Він оцінював ситуацію з тренерської точки зору. Я бачив, що відбувається, очима гравця. Умови праці мене влаштовували. Футболісти у нас були хороші, зарплати платилися. Чому ми не вигравали – загадка.

- Може, причина у запрошенні великої кількості не найякісніших леґіонерів?

- Схильний вважати, що це одна з головних проблем тієї команди. Цілісного колективу у нас тоді не було точно. Такого колективу, який вдалося створити трохи згодом Кононову. Ми тоді розуміли одне одного з півслова, проводили разом час як на тренуваннях, так і поза межами бази. Ми збиралися разом на вечері сім'ями, з дітьми, при цьому взагалі не вживали алкоголю. Просто хотілося бути разом. А коли виходили на поле, то готові були суперника одне за одного розірвати.

Початок. Другу частину інтерв'-ю з Андрієм Тлумаком читайте завтра

***

Фото Євгена Кравса, Тараса Кузьменка, Дениса Руденка